Прошу, поспешно рук не размыкай.
Я знаю, ты устал и озабочен,
Но миг любви так краток и непрочен,
Кольца судьбы вокруг меня, прошу, не размыкай.
Еще подольше сохрани от губ тепло.
Оставь блаженство на устах моих растаять.
И нежности печать на веках дай оставить,
Еще мгновение, прошу, еще одно!
Прошу, позволь услышать сердца стук.
Движение души так чутко ловит кожа,
Она б твоею с радостью вдруг стала тоже,
Чтоб защитить тебя от горя и от мук.
Прошу, не перестань шептать слова.
Те, что израненное сердце исцеляют,
Те, что укажут путь, надежду поселяют,
Те, от которых вновь рождается весна.
И света чудных глаз – не отнимай!
Как в бесконечности в зрачках теряются минуты
И до ресниц твоих мой мир сужается как будто.
Вселенную любви прошу, не отнимай!
Продли бесценный миг! Не отнимай себя.
Сейчас один стоит, где раньше было двое.
Союз сердец и рук – вот таинство святое!
И так задумано, что ты навеки часть моя.
Комментарий автора: Только в Господе можно быть такими счастливыми! :)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
