Я дякую, що я тут народилась,
В моїй малій, все ж рідній Україні.
З Тобою, Боже, тут я поріднилась.
Крокую тут по росяній стежині.
Тут квітів аромати я вдихаю,
З землі дивлюсь у зоряну вершину.
В молитві руки звідси підіймаю.
Вловляю нотки терпкого полину.
Тут засіваю ниву, тут збираю,
Чекаючи дощів благословення.
Надію тут на кращеє плекаю.
З подякою стрічаю сьогодення.
Тут на столі моїм лежать папери,
Тут вперше пісня в грудях поселилась.
Тут новий вірш і проза тут створились.
Хоть не живуть довкола мільярдери,
Та я цінніших приятелів маю.
З захопленням дивлюсь на їхні руки.
Ні, не на пишні перстні і браслети, -
Таких речей вони, мабуть, й не мають.
Вдивляюсь у морщинки, у мозолі,
Що їх надбали з не легкої долі;
Та все ж веселі, радісні, щасливі.
Бо можуть працювать на рідній ниві.
Комбайни тут із ранечку працюють,
З під кіс отут лишаються покоси.
На Батьківщині тут не ледарюють.
Улітку виростають сіна стоси.
Бджілки тут запиляють квіти саду,
Медок духмяний ложкою черпаю.
Приймаю звідси батьківську пораду,
І звідси в путь-дорогу вирушаю.
Жнивую тут, збираю, знову сію.
Плоди добірні в погребі складаю.
У нову осінь з року в рік радію,
Бо Бог дає ще більше, аніж мрію.
Чудова земле, ненько Україно!
Схилімсь до Бога, даймо Йому шану.
Від серця попросімо допомоги,
Й Спас попростує з нами в невіданні дороги.
|
